Чи завжди відступлення права вимоги є договірним обтяженням?

Автор: О.Г. Бєлоусов

Розвиток ринкових відносин в Україні сприяє тому, що дедалі частіше суб’єкти господарювання укладають угоди з відступлення права вимоги. При цьому такі операції здійснюються як в рамках договорів факторингу, так і з використанням інших договірних конструкцій.

Певна річ, держава не забуває про необхідність розвитку та вдосконалення правового регулювання відповідних видів відносин, приймаючи нові законодавчі акти та/або вносячи зміни до існуючих нормативно-правових актів. На жаль, законодавець іноді надає сили недостатньо опрацьованим правовим нормам, які зрештою негативно впливають на цивільний оборот. Не став виключенням і Закон України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” від 18.11.2003 р. № 1255-IV із подальшими змінами (закон про обтяження).

Одна з проблем, що виникли в зв’язку з введенням в дію закону про обтяження полягає в тому, що згідно із цим законом будь-яке відступлення права вимоги віднесено до категорії обтяжень рухомого майна та підлягає реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Відсутність реєстрації означатиме, що угода відступлення права вимоги є дійсною, але не поширюватиметься на третіх осіб, зокрема на особу, право грошової вимоги до якої є предметом такої угоди. А це означає, що за відсутності реєстрації вимога особи, якій відступлено відповідне право, може не виконуватись боржником, що, звичайно, не сприятиме стабільності цивільного обороту. До речі, висновку про обов’язкову реєстрацію відступлення права вимоги дістають і в сучасній юридичній літературі[1].

Спробуємо довести, що відступлення права вимоги в багатьох випадках не є обтяженням в розумінні закону про обтяження, отже, не потребує державної реєстрації.

Тож зупинимось спочатку на встановленні сутності поняття “відступлення права вимоги” за законодавством України. Частина 1 ст. 512 ЦК України визначає відступлення права вимоги як одну з підстав заміни кредитора у зобов’язанні, яка полягає в переданні кредитором своїх прав іншій особі за правочином.

Загальновизнаним є той факт, що укладення договору, на підставі якого відступається право вимоги, як таке не викликає переходу права від колишнього кредитора до нового. Для виконання договору особа, яка відступає право, має вчинити спеціальну юридичну дію. Така дія вчинюється шляхом угоди відступлення права вимоги (цесії), юридичне значення якої аналогічно дії з передачі речі для виконання договорів про відчуження майна.

Отже, відступлення права вимоги є актом, дією юридичного характеру, внаслідок здійснення якої відбувається перехід права вимоги від однієї особи до іншої.

Важливо розуміти, що відступлення права (грошової) вимоги має місце в рамках різних договірних конструкцій, зокрема, при купівлі-продажу, міні, даруванні права грошової вимоги, факторингу тощо.

Далі слід звернутися до закону про обтяження, з’ясувати сферу дії цього закону та уважно прочитати визначення основних термінів закону: обтяження, договірне обтяження, боржник, обтяжувач, рухоме майно.

Закон про обтяження визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань (!), а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав (!) юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна (ст. 1). Таким чином, закон має регулювати тільки обтяження забезпечувального характеру, а також визначати правовий режим інших прав осіб щодо рухомого майна.

Тепер звернемося до норм-дефініцій закону про обтяження.

Обтяження - це право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов’язує виникнення прав і обов’язків щодо рухомого майна.

Терміни “боржник” та “обтяжувач” мають по кілька визначень. Під  боржником, зокрема, розуміється особа, яка відступила право вимоги, що є предметом обтяження. А обтяжувач - це, зокрема, особа, на користь якої встановлюється договірне обтяження.

Рухоме майно - це, серед іншого, майнові права та обов’язки, тобто право вимоги як будь-яке майнове право належить до категорії рухомого майна.

Закон про обтяження ділить всі обтяження на публічні та приватні. Публічні виникають відповідно до закону або рішення суду. З огляду на встановлену законом сферу його дії, законодавець непослідовно провів розподіл приватних обтяжень на забезпечувальні та інші договірні обтяження. Забезпечувальним є обтяження, яке встановлюється для забезпечення виконання зобов’язання боржника або третьої особи перед обтяжувачем. Іншими договірними закон визнає обтяження, які не віднесені до забезпечувальних і виникають унаслідок передачі рухомого майна, право власності на яке належить обтяжувачу, у володіння боржнику, або з інших підстав, що обмежують право обтяжувача чи боржника розпоряджатися рухомим майном.

Стаття 34 закону про обтяження безапеляційно називає відступлення права вимоги одним з договірних обтяжень.

Для того, щоб побачити, що відступлення права вимоги не завжди є договірним обтяженням, розглянемо два випадки відступлення права вимоги, на прикладі факторингових відносин (по аналогії характеристики випадку 1 можна застосовувати до договору купівлі-продажу (даруванні, міни) права вимоги.

Нагадаємо, що відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором.

ВИПАДОК 1. Відступлення права вимоги, що здійснюється з метою купівлі-продажу.

При купівлі-продажу права грошової вимоги останнє повністю та безумовно переходить до фактора (нового кредитора), а клієнт (боржник) втрачає будь-які права щодо вимоги, право якої передано, якщо інше не встановлено договором.

---