Деякі аспекти реєстрації обтяжень рухомого майна та її значення у справах про банкрутство.

Автор: О.Г. Бєлоусов

Забезпечення вимог кредиторів

Згідно із преамбулою Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (в редакції Закону № 784-XIV від 30.06.1999 р. із змінами), цей закон встановлює, зокрема, умови та порядок визнання суб'єкта підприємницької діяльності – боржника банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Згідно із ч.1 ст. 5 Закону про банкрутство, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Відповідно до абзацу четвертого ч. 2 ст. 15 Закону про банкрутство, у реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобовязаннями, черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки (штрафу, пені).

Згідно з абзацем другим ч. 2 ст. 26 Закону про банкрутство майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового заводолення вимог заставодержателя.

Згідно з ч. 8 ст. 30 Закону про банкрутство, кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунку здійснюються виплати кредиторам у порядку, передбаченому статтею 31 цього закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону про банкрутство, кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею, а саме:

-         у першу чергу задовольняються, зокрема, вимоги, забезпечені заставою,

-         у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою.

Згідно з ч. 2 ст. 31 Закону про банкрутство, вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

З 01.01.2004 р. набув чинності Закон України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” від 18.11.2003 р. № 1255-IV.

Згідно з ст. 1 Закону № 1255-IV цей Закон визначає правовий режим регулючання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобовязань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Згідно з ч.2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1255-IV, законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ст. 2 Закону № 1255-IV:

-         рухоме майно – це, зокрема, гроші, валютні цінності, майнові права та обов'язки;

-         пріоритет – це  переважне право обтяжувача відносно права іншої особи на те ж саме рухоме майно;

-         вищий пріоритет – це переважний пріоритет одного обтяжувача відносно пріоритету іншого обтяжувача на отримання задоволення своїх прав чи вимог щодо одного й того ж рухомого майна.

Згідно з ст. 3 Закону № 1255-IV, обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1255-IV, предметом обтяження може бути рухоме майно, не вилучене з цивільного обороту, на яке згідно із законодавством може бути звернене стягнення.

Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону № 1255-IV опис предмета обтяження за родовими ознаками може, зокрема вказувати на дебіторську заборгованість суб'єкта господарської діяльності.

Згідно з ст. 11 Закону № 1255-IV, обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ст. 12 Закону № 1255-IV, яка визначає правові наслідки реєстрації обтяження, взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ст. 14 Закону № 1255-IV, якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону № 1255-IV, відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Оскільки сферою дії Закону № 1255-IV є, зокрема, визначення правового режиму виникнення, оприлюднення та реалізації прав юридичних та фізичних осіб щодо рухомого майна (ст. 1 Закону № 1255-IV), та враховуючи положення ч. 1 ст. 5 Закону про банкрутство, а також ч. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1255-IV, остільки провадження у справі про банкрутство має регулюватися поруч з Законом про банкрутство та ГПК України ще й Законом № 1255-IV. При цьому норми Закону про банкрутство та ГПК, прийнятих до 01.01.2004 р., застосовуються в частині, що не суперечить Закону № 1255-IV.

---