Чи завжди відступлення права вимоги є договірним обтяженням?

Автор: О.Г. Бєлоусов

Найбільш яскраво це характеризує частина 1 ст. 1084 ЦК України: якщо фінансування здійснюється шляхом купівлі фактором права грошової вимоги, то фактор набуває права на всі суми, які він одержить на виконання вимоги від зобов’язаної особи, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Іншими словами: клієнту (боржнику) абсолютно байдуже, скільки коштів отримає фактор (новий кредитор) і чи отримає взагалі  за відступленною йому вимогою від зобов’язаної особи, оскільки клієнт (боржник) позбувся будь-яких прав щодо відступленої вимоги. В даному випадку обтяження як такого не виникає, тому що рухоме майно клієнта (боржника) у вигляді права вимоги повністю та безумовно перейшло у розпорядження фактора (нового кредитора) , отже не може бути й мови про якесь право фактора (нового кредитора) на рухоме майно боржника. Це дійсно рухоме майно, але вже не боржника (клієнта), а фактора (нового кредитора). Обмеження права боржника (клієнта) або фактора (нового кредитора) на рухоме майно (право вимоги) тут теж відсутнє. Боржник в розумінні закону про обтяження в даному випадку не виникає, оскільки відступлене право вимоги не є предметом обтяження (див. визначення понять „обтяження”, „боржник”, „обтяжувач”).

 Отже, фактор (новий кредитор) не стає обтяжувачем, клієнт (боржник) не стає боржником в розумінні закону про обтяження, обтяження не виникає. Обтяження - це завжди право двох або більше осіб (сторін) на один об’єкт, це обмеження (але не припинення) права на об’єкт однієї особи (сторони) на користь іншої.

ВИПАДОК 2. Відступлення права вимоги, що здійснюється з метою забезпечення виконання зобов’язання.

Зовсім інша ситуація спостерігається при відступленні права вимоги - в рамках договору факторингу - з метою забезпечення виконання зобов’язання.

Звернемось до частини 2 ст. 1084 ЦК України:

якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюєтьcя з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором, фактор зобов’язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов’язаний сплатити факторові залишок боргу.

Тут ми маємо справу з договірним забезпечувальним обтяженням в чистому вигляді. Причому таке обтяження можна розглядати з двох боків: це і 1) право нового кредитора - фактора (обтяжувача) на право вимоги клієнта (боржника), і 2) обмеження права нового кредитора - фактора (обтяжувача), так само як і обмеження права клієнта (боржника) на право вимоги, що відступлено. Договірне забезпечувальне обтяження виникає і в разі укладання договору застави права вимоги. Відповідні відносини врегульовано законом про заставу та ЦК України і для цілей цієї статті не розглядаються.

Підсумовуючи вищенаведене, можна стверджувати, що відсуплення права вимоги не завжди є договірним обтяженням. Насамкінець корисно буде навести висловлену в юридичній літературі цікаву та неоднозначну думку про те, що правила, які присвячені договірним обтяженням та включені до закону про обтяження, не формулюють норм прямої дії. Укладення договорів, що перелічені в ст. 34 закону про обтяження, в т.ч. договору про відступлення права вимоги, не означає, що в силу такого договору та положень закону виникло обтяження. Обтяження в таких випадках не виникає, якщо відповідний договір прямо не передбачає умови про виникнення обтяження[2]. Але такий висновок поважних юристів випливає скоріше з логічного аналізу понять, що використовуються в законі, аніж з його букви.

 

---

---